Матеріали про історію рідного міста
1.
Герб і прапор міста
ОПИС ГЕРБА МІСТА ОЛЕКСАНДРІЇ
Герб виконаний у формі традиційного щита, на якому у золотій
главі малиновий лапчатий хрест, у зеленому та малиновому полі золоті
перехрещені шаблі обвиті золотою дубовою та лавровою галузками.
Щит поділено на три частини, в кожній з них, на відповідному
Фоні розміщені гербові Фігури, які в цілому характеризують місто Олександрію.
У зеленому та малиновому полі застосовані символи козацької
звитяги: золоті перехрещені шаблі, обвиті золотою дубовою та лавровою
галузками, які підкреслюють славу та героїзм поколінь у боротьбі за волю та
незалежність.
Малиновий козацький лапчатий хрест завжди був присутній на
знаменах запорожців, що боронили Україну в тяжкі часи та виступали захисниками
християнської віри.
Жовтий (золото) - символ багатства та величі, червоний
(малиновий) - символ мужності та сміливості, зелений - символ достатку та
надій. Ці кольори найбільш притаманні центральній Україні.
ОПИС ПРАПОРУ МІСТА ОЛЕКСАНДРІЇ
Кольорова гама прапора відповідна гербовій. В центрі жовтого
кольору елемент герба - малиновий лапчатий хрест.
В квадратному полотнищі основою до древка розташований
жовтий трикутник, вершина якого доходить до половини полотнища, з малиновим
лапчатим хрестом у центрі. Решта полотнища прапора розділена на дві рівновеликі
горизонтальні частини: верхня - малинового кольору, нижня - зеленого кольору.
2. Наш край в давні часи.
Протягом двох
тисячоліть від 6 ст. до н.е. до 13 ст. нашої ери наш край пережив більше шести
спустошень від навали кочовиків, які нищили, грабували і руйнували все на
своєму шляху. Не зважаючи на сприятливі кліматичні умови для життя, наші предки
не будували міцних хоромів з каменю і мармуру, як це робили народи Єгипту та
Греції. Жителі тих часів були задоволені будівництвом простого житла, вони не
встигали обжити свої землі, як знову виникала загроза зі сходу або Півдня.
Так, протягом
більше ніж двох тисячоліть на землях нашого краю точилася боротьба між
землеробами і кочівниками. Кочові народи приходили на наші землі, вони
знищували всі поселення землеробів. Отже, постійних і квітучих поселень в
нашому краї не було. Населення періодично змінювалось. Тому важко відновити хід
історичних подій нашого регіону.
Справжня історія
нашого краю бере початок з часів Богдана Хмельницького та переможної боротьби
проти турецько-татарської агресії в 18 столітті.
Олександрійщина
- це козацький край, заселення якого розпочалося ще в ХУІІ-ХУІІІ століттях. Так
навкруги нашого міста виникли козацькі села: Вусівка, Петриківка, Попельнасте,
Протопопівка, Головківка, Вершино-Кам’янка, Верблюжка та інші. Кожна вулиця це
десяток. Під проводом виборного козака вулиця формувала загони (10-12 козаків),
які в хвилини небезпеки вливалися в козацьке військо.
В результаті
козацтво завжди мало опору серед населення України і особливо районів земель
«Війська запорозького».
Володимир
Павлович Романов - контр-адмірал, мандрівник, письменник. Прожив цікаве життя,
брав участь в подорожі навколо світу. Після відставки проживав в селі Березівка
приймаючи участь в різних господарських товариствах. Написав ряд нарисів і
досліджень про Аляску, Алеутські острови, гирло річки Амазонки, Абхазії.
Друкував свої статті в журналах „Отечественньїе записки» та «Северная пчелка».
Його син теж письменник. Як мандрівник Вадим продовжував справу батька,
друкував свої нариси в журналах, був редактором «Всемирной иллюстрации».
3. Олександрія в ХІХ столітті.
В 1784 році
поселення Вусівка було перетворене в повітове місто і одержало назву
Олександрія. В цей час формується апарат управління повітом, зростає кількість
чиновників.
На початку XIX
ст. землі повіту переживають період бурхливого освоєння придатних для обробітку
земель. Всюди не вистачає вмілих селянських рук. Щоб забезпечити розвиток
товарно-грошових відносин, здобути більше продукції для продажу, поміщики часто
переселяли з Росії цілі села. Так виникли поблизу села Миронівка, Пантазіївка,
Зибкове.
Землі повіту в
основному поділялись на три групи. Майже третина землі належала державі і
розподілялась на сільських сходках між державними селянами, розмір земельного
наділу коливався від 5 до 8 десятин на кожну ревізьку душу чоловічої статі.
Більше третини земель належала поміщикам, п’ята частина земель належала купцям,
заможним селянам і окремим міщанам на правах приватної власності. Так, купець
Турчанінов мав 1356 десятин, купець Цибульський - 182 десятини. Окремі селяни з
бувших козаків теж мали до 100 десятин.
В 1858 році в
Олександрії проживало 7800 жителів, було 783 будинки, дві православні церкви,
дві синагоги, повітовий і земський суди, міська ратуша, казначейство, пошта,
аптека, три ярмарки.
Після скасування
кріпосного права в повіті прискорюється розвиток товарно-грошових відносин.
Цьому сприяло будівництво залізниці Харків-Миколаїв (1872 р.), а ще через
кілька років введена в дію залізницю Користівка-П’ятихатки. Значного розвитку
досягла борошномельна промисловість, гончарне виробництво, обробіток шкір,
меблярство. Щорічно в 32 пунктах Олександрійського повіту проводились ярмарки і
базари. На ярмарках проводився розпродаж виробів ремісників повіту, а також
селян, які привозили для продажу продукти своєї праці. Кримська війна виявила
технічну відсталість Росії і прискорила скасування кріпосного права. Реформа
1861 року не виправдала сподівань селян, вони одержали земельні наділи менші
від тих, якими користувалися раніше. Правда, тепер селяни могли продати свій
наділ і виїхати з села в пошуках роботи.
В 70-х роках XIX
століття, незважаючи на утиски царизму, поступово створювалися
культурно-освітні товариства і народні театри, зростала кількість бібліотек, в
повіті було відкрито 206 бібліотек з книжковим фондом біля 10 тисяч книг.
Утворюються самодіяльні аматорські колективи, які спочатку працювали в
непристосованих приміщеннях.
Перший театр в
нашому місті було відкрито в приміщенні, що раніше було складом для збереження
зерна. Відкриття театру стало важливою подією в житті міста. Жителі активно
відвідували свій театр, який ставав школою для дорослих. Адже в спектаклях і
концертах висміювались негативні риси в поведінці людей, критикували жадність,
зазнайство, зраду і зневажливе ставлення до української мови і культури.
В Олександрію
часто приїздили мандрівні Театральні колективи і співаки. Так, на сцені
міського театру часто виступали корифеї українського театру М.Л. Кропивницький,
П.К. Саксаганський, М.К. Заньковецька.
Значний внесок в
духовне життя здійснили священнослужителі. В повіті збудовано більше сотні
церковних храмів. Цікаво, що в складних умовах розвитку нашого краю до кінця
XIX ст. зберігся значний прошарок жителів, які вважали себе козаками. Так в
чоловічій гімназії навчалось 300 гімназистів, з них за соціальним станом майже
третина була вихідцями з козацьких сімей.
4. Олександрія в першій половині ХХ століття.
Лютий 1917 р. -
повалено владу царя. Тимчасовий Уряд продовжує війну. В місті Олександрія
роззброєно стару поліцію, створено виконавчий комітет, в нього ввійшли бувші
чиновники, землевласники, представники інтелігенції. Спеціальна комісія
проводила реквізицію продовольства для потреб армії, яка продовжувала війну.
Жовтень 1917 р.
- владу Тимчасового Уряду повалено, в Олександрії, загострюється боротьба між
червоногвардійцями і загоном вільного козацтва.
Наприкінці січня
1918 р., при підтримці загонів Червоної Гвардії, військо-революційний комітет
проголошує встановлення Радянської влади в місті і повіті.
В березні 1918
року в місто та його околиці введені австро-німецькі війська. Окупанти ввели
суворі порядки, вони вивозять хліб, худобу, продовольство. Це викликає протест
населення, формуються загони опору. В листопаді 1918 року австро-німецькі
війська виведені з України.
На території
повіту проголошено владу Директорії, формують органи управління містом і
повітом.
З лютого 1919
року загони Червоного козацтва і 6-го Українського революційного полку
відновили радянську владу в місті і селах повіту.
В травні 1919
року м. Олександрія стає центром повстання під керівництвом Григор’єва.
Установи радянської влади ліквідовано, григорівці направляють свої загони у
волості. Активізують свою діяльність загони отамана Махно. Але вже в травні
1919 р. григорівці розгромлені. Причина - відсутність підтримки селян,
В серпні 1919р.
наш край захопили денікінці, відновлюються старі порядки, основна маса селян не
підтримала білу гвардію.
В січні 1920
року м. Олександрія та села повіту звільнені від денікінців військами 12 Армії.
Але боротьба продовжувалась. Лівобережна і частина Правобережної України - це
райони, де діяли загони Махно. Незабаром війська 1 Кінної Армії пройшли через
наш край.
5. Олександрія в другій половині ХХ століття.
6 серпня 1941
року німецькі війська захопили Олександрію і села району. Німецькі коменданти
видали наказ всім жителям здати вогнепальну зброю і боєприпаси, за невиконання
- розстріл. Якщо на території вулиці міста буде знайдено труп вбитого німця,
будуть розстріляні 100 жителів міста. Такі накази були розповсюджені в селах
району.
В березні 1942
року в Новій Празі відбулася партійна конференція, створено штаб партизанських
загонів. Командиром партизан став І. Д. Діброва, комісаром К. І. Сабанський,
який пізніше працював першим секретарем Олександрійського райкому партії.
Підпільно-диверсійні
групи діяли в селах району, вони розповсюджували правду про хід війни,
закликали селян до опору владі окупантів. В селі Войнівка діяла група під
керівництвом О.Васильєва, активісти групи розповсюджували зведення
Радінформбюро, на станції Користівка пробивали цистерни з пальним, псували на
платформах автомобілі. Поліції вдалось викрити 6 активних членів групи. В
грудні 1942 року вони були розстріляні. В селі Звенигородка активно діяла
підпільно-диверсійна група, яка проводила диверсії. Біля села Марто-Іванівка
підпільник І.Ф. Петриченко перерізав кабель лінії зв’язку, за що в жовтні 1943
року був розстріляний окупантами. Кращу вулицю села Звенигородка сьогодні
названо іменем відважних братів Петриченко.
Підпільники
встановили зв’язок з партизанами, що діяли в Чорному лісі, збирали зброю та
боєприпаси для партизанів. За період окупації в партизанські загони вступили
більше 300 відважних патріотів.
Восени 1943 року
частини 5 Гвардійської армії 2 Українського фронту розгорнули запеклі бої за
Олександрію. Після тяжких десятиденних боїв військові частини 110 гвардійської,
111 стрілецької дивізії і 8-го механізованого корпусу 6 грудня 1943 року
визволили Олександрію. Наказом Верховного Головнокомандуючого одинадцяти
військовим частинам і з’єднанням присвоєно почесне звання “Олександрійських”.
Визволяючи місто
Олександрію, багато воїнів проявили мужність і героїзм. Танкісти роти старшого
лейтенанта Л. О. Баранникова знищили 3 танки ворога, 58 гармат, розгромили
військовий ешелон і склади з боєприпасами. В цьому бою відважний танкіст Л.
Баранников загинув. Взвод лейтенанта Петруніна 34 полку першим захопив траншеї
ворога на східній частині міста. Це дало змогу підрозділам полку успішно
визволити східну околицю міста.
дступаючи під
ударами радянських військ, загарбники руйнували господарство міста та району.
Так, були зруйновані шахти № 2, 3; Байдаківський вуглерозріз, електростанція,
залізничний вокзал, театр, палац піонерів, середня школа № 2, педучилище та
інші. Великих збитків окупанти завдали сільському господарству району.
Загарбники вивезли велику кількість зерна і худоби. Вони забирали на роботу в
Німеччину молодь - майбутнє нашої держави.
Розорені села і
міста, багато сімей втратили своїх годувальників. Були сім’ї, в яких було три
сини, і вони всі загинули на війні. Окупантів вигнали, але вони залишили на
нашій землі тяжкі руїни.
З великим
піднесенням трудящі міста і району приступили до відбудови зруйнованого
господарства. Залізничники міста звернулись до жителів із закликом взяти
активну участь у відбудові міста. Всі працівники станції у вільний від роботи
час зобов’язались відпрацювати на відбудові не менше 10 годин кожного місяця.
Відновили роботу пекарня, 4 їдальні, 8 магазинів. Розпочали роботу медичні
заклади міста: поліклініка, лікарня, аптека. В січні 1944 року розпочалося
навчання в усіх школах міста, для дітей-сиріт відкрито дитячий будинок.
В 1946 році
розпочато будівництво комплексу Семенівсько-Головківського вуглерозрізу,
брикетної фабрики, теплоелектроцентралі. Цей вуглерозріз в декілька раз був
потужніший від Байдаківського. В кінці 1947 року почала працювати перша черга
цегельного заводу №1 і деревообробний комбінат.
Самовіддано
працювали на відбудові всі трудящі міста. Токар рудоремонтного заводу
Володарський вдвічі перевиконував річні норми. Машиніст екскаватора П. Павленко
ще в листопаді 1946 року завершив своє річне завдання.
На початку 1949
року вперше серед підприємств Правобережної України на шахті №3 запроваджено
електровозну відкатку вугілля. Вугільники від держави своєчасно одержували
допомогу коштами і будівельними матеріалами. З братніх республік надходили нові
машини, удосконалювалися технологічні процеси. Ці заходи сприяли підвищенню
продуктивності праці. Обсяг видобутку вугілля в 1950 році зріс порівняно з 1949
роком на 54,3%, брикету - на 47,8%. В цілому видобуток палива у 1950 році проти
1945-го збільшився в 17 разів.
Протягом
1951-1971 років в Олександрії побудовано 20 промислових підприємств, 9 з них -
для видобутку і переробки бурого вугілля. Байдаківський і
Семенівсько-Головківський вуглерозрізи та шахта № 2-3 щороку давали 6,5 млн.
тонн вугілля.
6. Олександрія сьогодні.
Проголошення
незалежності України відкрило простір для розвитку ринкових відносин.
Підприємства одержали можливість вільного економічного розвитку.
Працьовиті
олександрійці в складних умовах вистояли завдяки праці наших заводів і роботі
наших підприємців. Наше місто живе, працює і розвивається. Провідні
підприємства нашого міста особливу увагу повинні звернути на підготовку кадрів.
Щорічно приймати на роботу не менше 2% молодих робітників від чисельності
підприємств, навчати їх, щоб вони бачили свою перспективу. Треба розробити
програму відкриття нових робочих місць, передбачити нормальну заробітну плату.
Якщо ми всі, всією міською громадою візьмемось на ці справи, життя стане
кращим.
Використані джерела:
Краєзнавча
книгаАвтори Цапюк Степан Кирилович Петленко Василь Петрович
Редактор Петленко В. П.
Комп’ютерна верстка Голубенко О. О.
Коректор Антонова Н. В.
Здано до друку 10.06.2004 р.
Підписано до друку 10.07.2004 р.
Замов. № 5/112 наклад 1000 (05235) 2-11-31
Надруковано: ДП “Друкарня “Діа-плюс”
Олександрійська міська централізована бібліотечна система
Моє місто
Вікіпедія. Олександрія
(Кіроовградська область)
Олександрійська
міська центральна бібліотека. Олександрія – історія.
Історія
цивілізацій. Олександрія місто – легенда.
Олександрія сьогодні
Фотограф Микита Данечкін
Фотограф Микита Данечкін
Немає коментарів:
Дописати коментар